Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
22:06 

Доки світ не прийде до свого кінця

Знову він скинув ці лати, Оля рідко це бачила. Без сумнівів, посмішка, що з’явилась на її лиці, ні в якому разі не означала насмішки. В її присутності він майже ніколи цього не робив. Скоріш, було цікаво. Принцеса тільки зараз і помітила, наскільки у нього натреноване і навіть, що гріха таїти, красиве тіло. Скільки ж пішло часу на тренування? Тільки зараз вона вирішила постукать. Олег спішно обернувся і ледь почервонів.
- Міледі! Ви тут!
- Ти б закривав двері у кімнату, - та злегка знітилась і нервово хіхікнувши, відвела погляд у сторону.
Олег не знав, що має відповісти. Ну що, буде пояснювати принцесі, що втомився до такої степені, що не зміг елементарно закрити двері за собою. Він так і стояв з задертою рубахою , зніяковіло дивлячись на неї.
- Ну, ти або знімай, або надягай, - кивнула дівчина. Чомусь, вона і не думала, що то треба вийти, чи може хоч обернутись. Вкінці-кінців, Олег - не дівчина , торс чоловіки не ховають. Навіть, як плюсова температура – то ходять так. Хоча Олега вона роздягнутим до цієї степені бачила лише колись, коли обом було по п’ятнадцять, чи шістнадцять, а він тренувався, Оля сиділа та дивилась на нього з своїми компаньйонками. Дівчата хіхікали, хлопець соромився, а міледі продовжувала на нього дивитись і захоплюватись його силою. Як ж часто вони зустрічались поглядами. Так, вона завжди відвідувала його в найважливіші моменти його життя. Був один рік, коли вже будучи Імператрицею, вона пішла вітати його з днем народження. А народились вони в один день. Олег завжди був для неї більше, аніж просто слуга, чи просто охоронець. Це був її янгол. Людина, в якій вона була упевнена на всі сто процентів. Людина, що закриє її своїм тілом від вогню, від ножів, від усього. А їй залишалось бути вдячною. Міледі не раз відчувала, що занадто вже мало приділяє йому уваги.
Дівчина зробила декілька кроків уперед, зупинилась, приглянулась.
- Це що, шрами?
- Так, міледі, - Олег позу так і не змінив, але вже тепер прийняв рішення та зняв рубаху, оголив свій торс, показуючи всю кількість шрамів. Ольга сконфужено заховала шию у плечі, дивлячись на його тіло. Все у рубцях.
- Що це ? - її крижані руки доторкнулись до найбільшого, що йшов від грудей і до живота півдугою. Олег здригнувся від холоду, що повіяв на нього, але це не здавалось неприємним, скоріше навпаки.
- Це той вечір, міледі, коли розбійники напали на Вашу карету.
- А… - Ольга хотіла щось спитати, але слова умить зникли, не зоставляючи за собою сліду, тому вона лиш з ноткою суму дивлячись на те знівечене тіло, провела рукою по тому шрамі, - а ось це тоді що?
Олег подивився на рубець, знову здригаючись від холоду.
- Це від рани, що я отримав на пості перед вашою відпочивальнею.
- Я не знала про це, чому?
- Це було уночі, мене зразу перев’язав наш лікар, а я продовжив пост до ранку, - він посміхнувся, тільки от міледі не зреагувала на його посмішку. Лише печально подивилась на нього, відвела погляд, не відходячи.
- А мені не сказав.
- Не хотів турбувати, моя принцесо.
Вона зітхнула, кивнула, хоча ні трохи не була згідна з ним. Але згадуючи те, що їй просто нема діла до нього, просто серце кольнуло. Оля ніколи не вважала себе безсердечною, а тут ось ця прекрасна людина жертвує заради неї здоров’ям, а вона й не поцікавиться.
Олег і не смів доторкнутись до принцеси. Це не було дозволено йому, коли їй було дозволено усе. Лицар закрив очі, насолоджуючись її питаннями. Цікаво, а міледі відчуває гордість за нього ? Що вона зараз відчуває ? Він ж її так любить. Сказав би, що кохає, але про це і думати було заборонено, як і сказати все інше. Залишалось лише розтягнути ці хвилини, коли вона ось так зовсім поряд, коли говорить з ним і навіть цікавиться його станом. Відраховувати кожну секунду до того часу, як вона просто вийде через ті відкриті двері. Те, що він був закутий до неї тим ланцюгом клятви - ніколи не було стражданням, а скоріш – найбільш приємним його рішенням. Він близько до тією, яку обожнював, за якою готовий був ходити слід у слід. Можливо, якби його не знайшли, вона б і не дізналась про його існування. А зараз. Така холодна і така тепла водночас. Але нічого це не змінило, вона і не буде нічого до нього відчувати. Якщо і буде – доля їхня зрозуміла. Знову знайшла рубець. Невже лицар буде за кожного відчитуватись ?
- Це… моя принцесо, коли я зміг Вас захистить. Уявити не можу, що було б зі мною, якби не встиг.
- Ти боїшся страти ? - здивовано спитала вона.
- Ні, я боюсь дечого гіршого.
Сестра імператора спантеличено глянула на свого охоронця, той злегка лише почервонів і опустив погляд. Тільки от Оля схопила його за підборіддя, при піднявши його, щоб глянути йому в очі.
- Що ти хочеш цим сказати ?
Ця пауза. Пояснити міледі він цього не міг. Чи це був його невеликий словниковий запас, чи щось стримувало його інше, але він мовчав. Дівчина обхопила його руками за шию, обнімаючи.
- М-міледі, В-ви плачете? - тут уже був спантеличений він.
Притиснувшись до його тіла, температура якого була значно вища за температуру її власного, вона схлипувала, сльози текли по її щокам, падаючи на його груди.
- Спасибі, що ти завжди поряд. Спасибі, що я можу покластись на тебе. Вибач, що ніколи не зможу принести тобі щастя, - Ольга лепетала ці слова на одному подиху, продовжуючи плакати.
- Міледі, для мене щастя захищати Вас, - вперше, за весь час він дозволив собі її обняти. Двері все ж вартувало б закрити, а то якась цікава служниця рознесе чутку по всьому замку, але йому було явно не до того.
- Не покидай мене ніколи!
Олег тяжко зітхнув, притискаючи її до себе. Цей момент він не проміняє ні на що.
- Доки світ не прийде до свого кінця.

@темы: Хеталія АУ ролка фанфікшн

URL
   

За філіжанкою кави

главная